КПТСР: комплексна травма
Життя з комплексною травмою – це не лише спогади про минуле, а й певні шаблони поведінки, які ми можемо засвоювати несвідомо. Іноді вони проявляються так, що ззовні здаються нарцисичними, що може викликати почуття тривоги та сорому. Але важливо розуміти: це не про «поганих» чи «хороших» людей, а про захисні механізми психіки, які сформувалися як відповідь на травматичний досвід. У цій статті я хочу допомогти вам побачити ці механізми, щоб краще зрозуміти себе та свої реакції. Це не про осуд чи самокритику, а про турботливе, м’яке ставлення до себе. Адже коли ми починаємо усвідомлювати, що з нами відбувається, у нас з’являється більше свободи – обирати, як реагувати, як будувати стосунки, як змінювати своє життя.
КПТСР і нарцисизм: у чому зв’язок?
Комплексний посттравматичний стресовий розлад (КПТСР) і нарцисичний розлад особистості – це різні явища, але між ними є певні паралелі. Якщо дитина росте у сім’ї, де один із батьків проявляє нарцисичні риси – емоційно відсторонений, контролюючий, байдужий до її потреб – це може стати причиною розвитку КПТСР. У такому середовищі дитина вчиться виживати, пристосовуючись до непростих умов. У дорослому віці вона може несвідомо повторювати ці ж моделі поведінки, навіть якщо вони приносять біль їй самій та її оточенню.
Часто можна почути, що якщо людина запитує себе: «А раптом я нарцис?», то, швидше за все, вона ним не є. Але правда в тому, що кожен з нас може мати деякі нарцисичні риси. Це природна частина людської психіки. Водночас КПТСР може зробити ці риси більш вираженими, особливо у складні періоди.
Розпізнаючи ці механізми, ми можемо змінити їх, щоб вони більше не керували нашими реакціями. Давайте розглянемо, як саме це проявляється.
1. Зосередженість на власних почуттях
Люди з КПТСР можуть настільки глибоко занурюватися у свої переживання, що їм важко помічати, що відчувають інші. У періоди емоційного перенапруження внутрішній світ стає таким гучним, що все інше відходить на другий план. Це не егоїзм, а радше спроба психіки впоратися з навантаженням.
Але стосунки потребують взаємності. Якщо людина постійно перебуває у власних думках і почуттях, її близькі можуть відчути себе непоміченими або емоційно відстороненими. Усвідомлення цього допомагає навчитися поступово повертати увагу на інших і зміцнювати взаємозв’язок з близькими.
2. Надмірна увага до того, що думають інші
Ті, хто виріс у середовищі постійної критики чи знецінення, можуть бути надто чутливими до думки оточення. Вони можуть постійно прокручувати у голові: «А раптом я сказав щось не те?», «Що як вони вважають мене нецікавим?», «Мене, мабуть, ніхто не сприймає всерйоз».
Ця риса справді має певну схожість із нарцисизмом, оскільки нарциси також дуже стурбовані тим, як їх сприймають. Але різниця в тому, що у людей з КПТСР цей страх – це наслідок травми, болю від відторгнення в минулому.
3. Відчуття, що ніхто не зрозуміє
Травма може створити переконання, що ніхто не здатен зрозуміти наші переживання. Це змушує людей замикатися у собі, віддалятися від інших і почуватися ізольованими.
Так, дійсно, не кожен зможе глибоко зрозуміти КПТСР. Але у світі є люди, які готові вислухати, підтримати, дати тепло. Відкритість до спілкування і пошук спільного з іншими допомагають позбутися цього відчуття самотності.
4. Відчуття, що життя несправедливе
Люди, які пережили травму, можуть почати сприймати себе виключно як жертву обставин. Це може проявлятися у відчутті, що світ до них несправедливий, що інші мусять компенсувати завдану їм шкоду.
Визнання свого болю важливе, але не менш важливе – не дозволяти йому стати єдиною ідентичністю. Кожен із нас має в собі не лише травмовану частину, а й сильну, ту, яка здатна на зцілення та розвиток.
5. Переконання, що ти «надто добрий для цього світу»
Іноді люди з КПТСР можуть думати: «Я завжди допомагаю іншим, а вони мене не цінують». Це може спричинити образу на світ та оточення.
Але варто поставити собі питання: чи ми допомагаємо щиро, чи все ж чекаємо щось у відповідь? Чи висловлюємо свої потреби відкрито? Коли ми починаємо чесно відповідати на ці питання, нам стає легше будувати здорові стосунки.
6. Бажання контролювати інших
Травма може спричинити відчуття, що ми краще знаємо, як мають поводитися інші. Це може проявлятися у критиці, надмірній турботі чи намаганні контролювати їх вибір.
Але правда в тому, що кожна людина має право на свої помилки і свої рішення. Найкраще, що ми можемо зробити, – це показувати приклад власним життям, а не нав’язувати поради.
Висновок
Якщо ви впізнали себе в цих описах – не хвилюйтеся. Це не означає, що з вами щось не так. Це лише показує, як ваш мозок і психіка намагалися пристосуватися до травматичного досвіду. І це можна змінити.
Зцілення починається з розуміння. Чим більше ми усвідомлюємо свої автоматичні реакції, тим більше у нас з’являється свободи вибору. Ми не зобов’язані жити в межах травми – у кожного є сила змінювати себе і своє життя.
Ви вже достатньо зробили для того, щоб вижити. А тепер настав час навчитися по-справжньому жити – без страху, без провини, без відчуття, що щось не так із вами. Ви вже достатньо хороші, просто такими, як є. 💛
__________________________
Щоб працювати з комплексню травмою в психотерапії, звертайтесь тут
Юлія Ішханян