Коли люди чують слово «дитяча травма», вони часто думають про щось дуже серйозне: насильство, жорстокість, важкі події. І тоді з’являється думка: «у мене такого не було, значить, і травми немає».
Але в психології дитяча травма — це не тільки про сильні події. Частіше це про те, що дитина регулярно не отримувала того, що їй було потрібно.
Не було достатньо:
— уваги
— підтримки
— прийняття
— відчуття безпеки
— права бути собою
І це важливо зрозуміти.
Травма — це не завжди те, що з вами зробили.
Часто це те, чого вам не дали.
Дитина дуже залежна від дорослих. Вона не може піти, змінити ситуацію або захистити себе так, як це робить дорослий. Тому вона пристосовується.
Якщо її не чують — вона перестає говорити.
Якщо її знецінюють — вона починає сумніватися в собі.
Якщо її не підтримують — вона вчиться справлятися сама.
Ззовні це може виглядати як «нормальне дитинство». Але всередині формується дуже конкретний досвід:
«зі мною щось не так»
«я маю підлаштовуватися»
«мої почуття не важливі»
І цей досвід нікуди не зникає. Він просто переходить у доросле життя.
Як це проявляється?
Не завжди очевидно.
Доросла людина може навіть не пов’язувати свої труднощі з дитинством. Але якщо подивитися уважно, з’являються певні ознаки.
Наприклад:
вам складно приймати рішення
ви часто сумніваєтеся в собі
вам важливо, що скажуть інші
ви легко підлаштовуєтеся, навіть коли вам некомфортно
вам складно сказати «ні»
ви часто відчуваєте тривогу або напруження без чіткої причини
Або інший варіант:
ви звикли все контролювати
вам складно розслабитися
ви не довіряєте іншим
вам здається, що треба справлятися самостійно
Це можуть бути різні форми, але корінь часто один — порушений контакт із собою і відсутність внутрішньої опори.
Є ще один важливий момент.
Дуже часто люди з дитячою травмою кажуть: «у мене було нормальне дитинство». І це може бути правдою.
Батьки могли старатися, любити, робити як могли.
Але травма — це не про те, хороші були батьки чи ні.
Це про те, як це проживала дитина.
Навіть у «нормальній» сім’ї дитина могла відчувати:
— самотність
— нерозуміння
— відсутність підтримки
І цього достатньо, щоб сформувався внутрішній розрив.
Як зрозуміти, що це про вас?
Є простий орієнтир.
Якщо вам складно:
— довіряти собі
— відчувати, чого ви хочете
— триматися своїх рішень
— бути собою поруч з іншими
швидше за все, у вас є цей досвід.
Не обов’язково називати це «травмою», якщо це слово не відгукується. Але важливо визнати: у вас був досвід, який вплинув на вас.
Що з цим робити?
Перший крок — перестати знецінювати свій досвід.
Не порівнювати: «іншим було гірше».
Не переконувати себе: «все було нормально».
А подивитися чесно:
мені чогось не вистачило, і це впливає на мене зараз.
Другий крок — почати відновлювати контакт із собою.
Помічати:
що я відчуваю
чого я хочу
що для мене важливо
І не відкидати це одразу.
Але важливо розуміти: дитяча травма — це не щось, що можна «вимкнути» за один день.
Це досвід, який формувався роками.
І саме тому робота з ним — це процес.
Процес, у якому поступово з’являється:
— більше розуміння себе
— більше внутрішньої опори
— більше спокою
І найважливіше — з’являється відчуття, що з вами все в порядку.
Просто у вас була історія, яка вплинула на вас.
І тепер у вас є можливість поступово змінити те, як ви живете далі.
Юлія Ішханян